17 сентября, 2021
Битва за душу: «Пізно ввечері на ліжку в своєму будинку помирав чоловік …»

Битва за душу: «Пізно ввечері на ліжку в своєму будинку помирав чоловік …»

Пізно ввечері на ліжку в своєму будинку помирав чоловік. Він був похилого віку, але сказати про себе, що гідно приготувався до смерті, не міг: надто пізно він зрозумів, що дорога у вічність починається з самого народження, а не на порозі смерті … А тому душа його страждала і мучилася.

«Пізно, пізно», – зітхав чоловік і з болем перебирав в пам’яті нитки подій. Чомусь згадувалося не те, чим можна було б пишатися, а інше, скорботне і ганебне, про що з суворою нещадністю нагадувала йому совість: брудні вчинки, образи, які наносив він близьким, безсоромні справи. Все це дуже мучило і лякало, розумінням, що нічого вже виправити не можна. Занадто пізно…..

Його дочка кілька разів заходила в кімнату і з болем дивилася на батька жалісливим поглядом …

– Що тобі принести? Чаю? Води? – питала вона.

Батько ледь хитав головою: «нічого не хочу». І говорив одними очима: «прости мене, дочка …»

Він помер вночі, коли в кімнаті нікого не було, і дочка не бачила, як болісно здригалося його тіло, а душа чіплялася за життя, боячись і жахаючись того, що її чекає.

На землі час йшов своєю чергою, годинник мірно відраховували хвилини, а в надземному просторі почалася справжня битва за душу ….

Тому що вартоо їй відокремитися від тіла, як сотні мерзенних і злісних лап потягнулися до неї, бажаючи схопити її і тягнути в брудний вир. «Наша! – з усіх боків чулося шипіння. – Вона наша! »

– «Ні, не ваша!» – пролунали з іншого боку чисті голоси. Яснокрилі Ангели, розрізаючи простір своїм світлом, стрімко підлетіли до душі і хотіли відвести її звідси, але тільки ….

– Він богохульствував! – пролунало десь збоку.

Душа здригнулася: було, було таке! Одного разу він бачив, як дочка принесла і поставила в своїй кімнаті ікону. Скільки образливих слів сказав він тоді! Але ж дочка просила: «Не говори так, батьку!» Та хіба послухався він?

– Він робив це через незнання! – захищав його Ангел.

– Яке вже незнання! Що, малою дитиною був? – їдко посміхнувся біс. А інші, немов зрадівши, тут же підхопили:

– Лихослів’я! Моторошні слова говорив! Ангели не губилися:

– Цей чоловік виховав трьох синів і прекрасну дочка-християнку!

– Без його участі дочка стала християнкою! – злобно парирував біс.

– Він любив її! – говорив Ангел.

– І ображав … – уточнював біс …

– Щоб забезпечити сім’ю, він багато і непосильно працював.

– А потім частину грошей пропивав, – посміхнувся біс.

Здавалося, йому подобається знущатися над душею, тому що з кожним викриттям та болісно тужила і здригалася.

Але Ангели заступили її своїми тілами і не збиралися здаватися.

– Він допомагав своїм рідним і близьким, ніколи не відмовляв у допомозі! Душа стрепенулася: так, дійсно, допомагав: по дрібницях, по господарству . Ніколи нікому не сказав «ні»! І з надією трохи піднеслася.

Біси скупчилися в купку і радилися: безкорислива допомога прирівнюється до милосердя, а милосердя – занадто вагомий камінь на користь душі. Але тут же полетіли інші викриття:

– Вкрав! Образив! Збрехав!

– Це були поодинокі випадки, – як могли, парирували Ангели, – він завжди глибоко переживав за скоєне.

– А коли змусив дружину зробити аборт ?! Дітей йому багато здалося! Ангели скорботно застигли. Чим на таке відповіси? Нічим відповідати …

Біси посміхалися, злорадно потирали лапи:

– А говорите, не наша …

– Не віддамо! – встав між душею і бісами найвищий Ангел.

– Він багато грішив, це так, але були хвилини і покаяння.

– Тільки хвилини! А каятися потрібно було все життя! Забираємо! Наша душа!

Жах охопив душу. Чоловік розумів, що ніхто і ніщо йому не допоможе, і навіть зусилля Ангелів не здатні його захистити. Він підняв голову вгору і без будь-якої надії подивився в далеке чорне небо …

Незадовго до ранку дочка увійшла в кімнату і побачила, що батько помер. Вона довго сиділа на підлозі біля ліжка, гладила руку батька і щось тихо примовляла. А потім взяла вервицю і, схиливши свою голову, почала смиренно молитися:

– Мати Бога Живого, Пресвята Богородиця, спаси тата мого. Пресвята Богородиця, спаси тата мого.
Вона молилася, а серце плакало: відчувала дівчина, що нелегко її батькові …

Молитва лилася і лилася, ніжна, добра, прохальна, а тонкі пальці звично перебирали намистини …

– Пресвята Богородиця, спаси тата мого …

Душа довго і скорботно дивилася в небо, вже не вслухаючись в вищання бісів …

Чоловік зрозумів, що програв свою головну битву і що ніякі зусилля яснокрилих істот не допоможуть йому. Хотів повернутися і щось сказати, але в цю мить все навколо освітилося, і здалеку, з темної глибини, раптом наблизилася Жінка.

Вона була настільки тиха, велична і прекрасна, що чоловік завмер в блаженстві.

Він впізнав Її, бо бачив безліч разів на тій іконі, що висіла в кімнаті дочки, і навіть одяг був на Ній такий самий: пурпурове з зеленим.

«Богородиця!» – вимовив він …

Матір Бога Живого нечутно наблизилася, спокійно глянула на Ангелів, що стояли в найбільшій повазі, обпекла поглядом бісів, а потім простягла руку душі.

– Йдемо, чадо, – сказала Вона, і стільки глибокої краси було в Її голосі!

Душа подала свою долоню, не відриваючи очей від Лика Пресвятої Богородиці, і зробила крок. В ту ж мить прямо під її ногою раптом виникла щабель, за нею – інша, і батько прочитав:

«Мати Бога Живого, спаси тата мого …»

Він здивовано ступив далі, ще далі, щаблі піднімалися вгору, і на кожній було написано:

«Пресвята Богородиця, спаси тата мого …»

Володарка Неба і Землі вела смиренну душу. Розлетілися Ангели. Зникли біси. Очистився небесний простір. І тільки ступені горіли під ногами:

«Пресвята Богородиця, спаси тата мого …»

Вони були безмежними і піднімалися високо-високо: туди, куди сама душа ніколи не змогла б дійти …

Peдaкцiя може не пoдiляти дyмку aвтopа і нe нece вiдпoвiдaльнicть зa дocтoвipнicть iнфopмaцiї. Автор посту не є абсолютним експертом, або людиною, що не має права на помилку, тому чекаємо на ваші коментарі, у нас на сторінці.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *