Різне

Дочка голосно сварилась, аж по хаті ішов дзвін… Буде каятися дочка та буде вже пізно…

Аж по хаті ішов дзвін.

Зять притих біля віконця: Сердився, напевно, він.

За столом сиділи внуки.

Їм не зрозуміти, Що хотіли від бабусі Її рідні діти.

Виявляється тарілку Старенька розбила,

Коли кухню прибирала І посуду мила.

«Вона дорого коштує, — Сказала їй дочка. — Як будеш себе так вести, Підеш до синочка.

Там невістка тобі скаже, Де зимують раки. І тоді у тебе будуть Припадку ознаки…»

Послухала це бабуся, Голову схилила. А колись же була дочка Добра, щира, мила.

Витерла сльозу бабуся, Звернулась до Бога: «Зроби, Господи, все так, Щоб дочки дорога Була легка, не терниста, Квітами цвіла. Доля щастя і достаток Щоб їй дала. Забери мене до Себе В світлі Небеса, Де в Раю пташки співають, Тиші є краса… Що тепер із мене взяти? Усім я мішаю. Дай носки лиш дов’язати. Прошу і благаю. Дочка мерзне дуже в ноги, Мерзнуть і онуки. Хочу трохи їх зігріти До нашої розлуки…»

За вікном місяць світив, Кожен думав за своє. Ніхто в домі не цінив, Що бабуся поруч є. Помолилася бабуся, Усміхнулась усім ніжно…

(Буде каятися дочка, Та буде вже пізно)……

Джерело

Peдaкцiя може не пoдiляти дyмку aвтopа і нe нece вiдпoвiдaльнicть зa дocтoвipнicть iнфopмaцiї. Автор посту не є абсолютним експертом, або людиною, що не має права на помилку, тому чекаємо на ваші коментарі, у нас на сторінці.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *