Різне

Я з дитбудинку і все життя не складалось в мене, доки одного разу не втерла мої сльози одна старенька бабуся

Життя моє, не склалося з самого дитинства. Мене ще немовлям підкинули в лікарню. Далі було важке дитинство, постійна самотність. Цілими днями я сиділа біля вікна своєї кімнати, виглядаючи маму. Вона часто приходила до мене уві сні, така красива і рідна.

Після дитбудинку, життя моє стало ще важче. Я працювала на заводі і жила в крихітній кімнатці, в комуналці. З сусідами мені так само не пощастило. Це була багатодітна сім’я. Батьки – алкоголіки, їхні діти були дрібними злодюжками.

Одного разу я прийшла з роботи і побачила вибиті двері у себе в кімнаті. Все було перевернуто догори дном. Природно, всі мої заощадження зникли. Винних я так і не знайшла, сусіди зробили вигляд, що нічого не знають. У мене увірвався терпець, і я сказала їм, що якщо не повернуть мої гроші, то я буду змушена звернутися в міліцію.

– Як ти смієш, пройдисвітка, звинувачувати нашу чесну сім’ю в крадіжці? – кричала моя сусідка Клава, ледве тримаючись на ногах.

– Забирайся звідси! – вигукнув її чоловік і, схопивши мене за комір, викинув в під’їзд.

Я сиділа на лавочці в парку, і гірко плакала, не розуміючи, за що мені це все? Була пізня осінь, накрапав дрібний, холодний дощ. Я не знала куди мені йти, у мене не було ні друзів, ні близьких.

– Дорогенька, у вас щось трапилося? – запитала у мене старенька, яка гуляла з болонкою.

Подивившись на неї, я ще більше розридалася. Жінка сіла біля мене, і погладила мене по спині, заспокоюючи. Я відчула душевне тепло, яке виходило від неї. Не знаю чому, але я розповіла їй все про своє життя.

Ми проговорили години дві. Віра Іллівна вже вся змерзла, собачка її стала жалібно скиглити.

– А підемо до мене, Аннушко. Я напою тебе смачним чаєм з пирогом, а вранці вирішимо, що тобі робити далі, – сказала бабця і взяла мене під руку. Я слухняно пішла за нею, відчуваючи в цій жінці рідну душу.

Наступного дня ми з Вірою Іллівною пішли до дільничного. Я розповіла йому все про своїх сусідів і написала заяву. Дільничний сказав, щоб я не хвилювалася, він у всьому розбереться і проведе серйозну розмову з моїми сусідами. Більше вони не потурбують мене.

Так і сталося, ввечері я повернулася додому, Михайло, мій сусід, був тверезий. Він слізно вибачився переді мною і пообіцяв повернути мені зниклі гроші, як тільки отримає зарплату.

Кожен день, після роботи, я поспішала в гості до Віри Іллівни. Бабулька завжди чекала мене біля вікна і побачивши мене радісно махала рукою і йшла на кухню ставити чайник.
Віра Іллівна, була так само самотня, як і я. Чоловіка вона давно поxoвала, а дітей ім Бог не дав. Ми прив’язалися одна до одної, я поспішала з роботи до неї, знаючи, що мене чекають і я комусь потрібна.

Жінка давно запрошувала мене переїхати до неї жити, адже вона жила одна у великій, просторій квартирі. Я відмовлялася, мені було не зручно, я розуміла, що старенька мене просто жаліє.

– Здрастуй, Аннушко! У мене сьогодні вночі, стався нaпaд гiпepтонії і навіть не було кому подати мені склянку води! Я скільки разів просила тебе, переїжджай до мене, будь ласка, – сказала Віра Іллівна і розплакалася.

Мені стало дуже соромно і незручно перед нею за свій егоїзм. Я пообіцяла їй прямо сьогодні забрати свої речі і переїхати жити до неї. А вже наступного дня, після мого переїзду, Віра Іллівна потягла мене до нотаріуса і переоформила на мене свою квартиру і дачу.

– У мене нікого крім тебе немає Аннушко, все одно все дістанеться державі. А так, я буду спокійна за тебе і у тебе буде власне житло.

Peдaкцiя може не пoдiляти дyмку aвтopа і нe нece вiдпoвiдaльнicть зa дocтoвipнicть iнфopмaцiї. Автор посту не є абсолютним експертом, або людиною, що не має права на помилку, тому чекаємо на ваші коментарі, у нас на сторінці.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *