21 сентября, 2021
Мені 56, а чоловiкові 57. Син сказав, що нам з батьком потрібно написати заповіт

Мені 56, а чоловiкові 57. Син сказав, що нам з батьком потрібно написати заповіт

Ми з чоловіком одружилися на початку 80-х. Були дуже молодими, мені 18, йому 19 років. Мріяли, думали, сподівалися. Через рік після весілля у нас народилася дочка, а ще через два роки син. Катя і Костя. Вони жили дружно, завжди між собою дружили. У двір, завжди разом, ніколи не давали один одного в образу, стояли на смерть. Чоловікові з роботи була надана квартира.

І ось, дітям п’ять і сім років, і прийшла звістка про те, що нам надана квартира, та ще ніяка-то, а трикімнатна. Нашій радості не було меж. Адже весь цей час ми жили з моєю мамою. Ми переїхали, квартиру приватизували, і почали щасливо жити. Діти росли, пішли в школу, все добре.

Після закінчення школи дiті вступили до інституту, причому в один, тільки Костя в коледж, він після 9 класів, а Катя після 11. Там теж навчалися і дружили, у них була одна компанія. Як зараз пам’ятаю, діти завжди радилися один з одним, коли зустрічали когось, просили поради.

Минув час, і мої діти знайшли собі другі половинки, один одружився, інша вийшла заміж. Костя вирішив, що потрібно взяти іпотеку, нехай доведеться напружитися, але все одно залишиться своє житло. А Катя жила в квартирі чоловіка, в якій він навіть не спромігся її прописати. Поки все було добре. Але потім щось пішло не так. Брат з сестрою стали так лаятися, що готові були повбивати один одного.

Костя за останній рік поміняв кілька робіт, тому боявся, що банк відбере у нього квартиру, і їм нікуди буде піти. А Катя постійно сварилася з чоловіком, і боялася того, що він просто викине її з власної квартири. Ми, батьки ніяк не втручалися до того моменту, поки брат з сестрою не полаявся дуже сильно, думали, що у всьому винні їхні другі половини.

Ми з батьком жили, намагалися знайти спосіб помирити родичів, але одного разу син сам до нас прийшов. Ми так зраділи, що син приїхав один, можна буде поговорити спокійно. Коли прийшли на кухню і сіли пити чай, син почав розмову. Він сказав, що нам з батьком потрібно написати заповіт, половину квартири сестрі, а іншу половину йому. Я сиділа і дивилася на нього ошалілий очима. Як так, заповіт. А син продовжував, що коли ми помремо, то вони продадуть квартиру, а гроші розділять навпіл. Що, коли ми помремо?

Мені 56, а батькові 57, а вони нас вже ховають. Ми так багато запланували, подальше життя, подорожі, розширення житла та іншого. А наші рідні діти вирішили, що ми вже не потрібні.

Я не розумію, що сталося з нашими дітьми, адже вони були такі дружні завжди спілкувалися один з одним, а зараз таке. Вирішила зателефонувати доньці. Вона підняла трубку і почала мені казати, що у Костi хоч іпотека, все одно квартира залишиться, а у неї взагалі нічого немає. Думаю, що вже говорили між собою на цю тему. Стало так прикро. Відмовила дітям, тому що вірю в прикмети. Якщо завчасно написати заповіт, то обов’язково щось трапиться. А як ведуть зараз себе мої діти, то можна і інше надумати. Раптом вирішать нас заморити. Гріх так думати, але після розмови з сином в усі вже можу повірити. Що робити не знаю, чоловік також нічого не говорить.

джерело

Peдaкцiя може не пoдiляти дyмку aвтopа і нe нece вiдпoвiдaльнicть зa дocтoвipнicть iнфopмaцiї. Автор посту не є абсолютним експертом, або людиною, що не має права на помилку, тому чекаємо на ваші коментарі, у нас на сторінці.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *