Різне

Ми не зламаємося, не зрадимо, здобудемо перемогу — потужне послання українського бійця підірвало мережу

Ось справжній чоловік, гордий син своєї країнивчора, 20:33

Простий старшина Віталій Кременчуцький показав уособлення мужності та стійкості українських бійців. 

Його коротке інтерв’ю, опубліковане на сторінці Командування Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, пронизує кожного до мурашок. 

ООС, АТО, українські вояки
ООС, АТО, українські вояки

«Тільки не треба писати про мене як про героя, я нічого особливого не робив і не роблю, просто як усі справжні чоловіки захищаю свою Україну», – так розпочав розмову Віталій Кременчуцький головний старшина одного з артилерійських підрозділів 25-ї окремої повітрянодесантної бригади ДШВ ЗС України.

Прийшов на військову службу, як мені зараз здається, у далекому 2013 році, в найкращі війська Збройних Сил України, у десант. І це не пафос, це моя думка, яка ніколи не зміниться. Змінилася назва, але не змінилася суть, десант був, є і буде елітою війська, — з гордістю продовжує Віталій.

А далі війна. Вже на початку 2014 року, Віталій разом зі своїм підрозділом вирушив на Схід України, у Донецьку область. Бої за Слов’янськ та Краматорськ, оборона летовища – це був початок запеклих боїв. А далі Авдіївка – одне з найкривавіших місць на мапі АТО та ООС.

ООС, АТО, українські вояки
ООС, АТО, українські вояки

– Багато жахіття довелося побачити на війні, але найстрашніше було дивитися в очі матерям, жінкам, які втратили своїх рідних. Ворожі «Гради» мов оскаженілі випалювали все навкруги, їх вогонь був направлений не в бік позицій українських захисників, а туди, де мешкали звичайні, мирні люди. Годину не зупинявся обстріл, навкруги все палало вогнем, повітря здригалося від розривів. А потім тиша. Така ліпка, огидна тиша, яку прорізували лише звуки шиферу що тріскався під натиском вогню. Десь здалека почувся крик, він розривав вуха, серце, мозок. Це крик відчаю, горя, болю та безпорадності. Допоможіть, допоможіть…

– Отримавши наказ, ми пішли до місця, що до недавнього було звичайним жилим кварталом, де мешкали мирні люди. Я не маю слів щоб описати ту картину. Розбиті вщент домівки, понівечена земля, кров, біль в очах жінок і прохання знайти, допомогти, врятувати рідних, – пригадує страшні події десантник. – Ми розбирали завали, діставали поранених та загиблих, надавали домедичну допомогу. За що? Чому? Ці питання не мали жодної відповіді, зростала тільки ненависть та огида до ворога, який так по-звірячому знищив будинки звичайних українських людей, забрав найцінніше – життя, – з біллю пригадує артилерист.

Підрозділи російсько-окупаційних військ, відчували що здобути перемогу на цьому відрізку фронту їм не вдасться. Мов у передсмертній агонії поливали все навкруги вогнем: танки та бойові машини, артилерія та снайпери, але українських оборонців нічого не зупиняло. Декілька днів тривалих боїв, зухвалі розвідувальні дії, штурм… «Вовчий міст», «Промка», Шахта Бутівка – перейшли під контроль Збройних Сил України!

– А по-іншому бути й не могло! Ми билися за свою країну, за свою землю, за народ, який залишався за нашими спинами, за народ що вірив у свою армію. І як би не було важко, які б запеклі не були бої – ми не зламаємося, не зрадимо, здобудемо перемогу!Катерина КрутаяАвтор

джерело

Peдaкцiя може не пoдiляти дyмку aвтopа і нe нece вiдпoвiдaльнicть зa дocтoвipнicть iнфopмaцiї. Автор посту не є абсолютним експертом, або людиною, що не має права на помилку, тому чекаємо на ваші коментарі, у нас на сторінці.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *