Різне

СКАЖИ: ЩО БУЛО ВАЖЛИВІШЕ – ЩАСЛИВІ ОЧІ НАШОЇ ДІВЧИНКИ ЧИ ТВОЯ ЗАПІЗНІЛА ЛЮБОВ?

Поїзд… Він промчав так швидко, не залишивши ніякої надії на зустріч з тобою. Хоча я знала: ти чекав мене на пероні цього невеликого міста. Адже сама обіцяла, що приїду. Що нарешті ми зустрінемося після довгої розлуки.

Скільки це ми не бачилися з тобою? Майже вісім років. Відтоді, як ти залишив мене з хворою донькою наодинці з проблемами. А ще з бoлем, який не захотів поділити на двох.

Ти поїхав нібито у гості до сестри у те містечко. І не повернувся. Лише зателефонував, мовляв, тобі психологічно важко, треба відпочити. Просив, щоб я зрозуміла. Я намагалася це зробити, але виходило якось не дуже. Особливо тоді, коли не знала, де взяти грошей на лікування для доньки, коли довгими місяцями ми не виходили з клініки.

А потім я дізналася про твою інтрижку з молоденьким дівчиськом. Ти знову просив зрозуміти, хоча тепер мені уже було якось не так страшно. Я навчилася тамувати бiль.

А ще у житті з’явилася велика радість – донька після важкої недуги знову навчилася ходити. Скажи: що було важливіше – щасливі очі нашої дівчинки чи твоя запізніла любов?

Ми вчилися жити удвох. Ти знаєш, у нас це добре виходить. Донька закінчує школу, готується вступати у виш. Я знову пішла на роботу. Допомагає і моя мама, яка заради одужання внучки поїхала на заробітки за кордон.

І тут з’явився ти. Телефонуєш, жалієшся на життя. На те, що ти дуже самотній. Твоя молоденька лаборантка вийшла заміж за більш перспективного. У сестри – своя сім’я, а ти зовсім один, тож дуже хочеш приїхати до нас. Покаятися переді мною, донькою, адже зрозумів, що насправді лише нас любиш.

Телефонував ти усе наполегливіше, обіцяв, якщо навіть я не дозволю, приїхати без попередження. А от цього я уже не могла допустити. Тому й вирішила поїхати до тебе сама. Може, дійсно, нам є про що поговорити? І мені тебе простити. Люди ж змінюються у цьому світі.

Ось і твоя станція. Збираюся виходити. І раптом розумію, що не хочу бачити тебе. Що не склеїться у нас розмова. Бо простити я все одно тебе не зможу, адже давно ні на що не ображаюся. Та й хіба ти мене тоді образив? Швидше себе. Тим, що так легко зрікся найдорожчого – своєї доньки. Зрікся радості сімейного тепла. І навіть труднощів, які долати легше разом.

Поїзд промчав твою зупинку. Я зійду на наступній і повернуся додому. Мене наздоганяв лише вітер, що свистів в унісон руху
потяга. Та ще твої дзвінки. Але більше я на них відповідати не буду.

Софія Л.

джерело

Peдaкцiя може не пoдiляти дyмку aвтopа і нe нece вiдпoвiдaльнicть зa дocтoвipнicть iнфopмaцiї. Автор посту не є абсолютним експертом, або людиною, що не має права на помилку, тому чекаємо на ваші коментарі, у нас на сторінці.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *