Різне

Ще з осені мама постійно телефонує мені. Вона живе в селі, а я — в місті. Мама просить, щоб ми все залишили і переїхали жити до неї, у неї свіже повітря, город, всі овочі і фрукти, а їй там дуже самотньо і непросто одній жити.

Тепер мені 30 років. А мамі моїй 65. Вона народила мене вже в 35 років. Батька свого я не знала, наскільки знаю, у мама кохала ту людину. Народила вона дитятко для себе. Руйнувати його сім’ю і не хотіла. Тому я його і не знаю, не спілкувалася ніколи. Вона – людина дуже складна. Я багато чого побачила, поки жила з нею.

У мами складний характер. Тому не можу сказати, що вона була хорошою матір’ю. Але в дитинстві любила мене, дбала, як могла. У неї вже декілька разів справи доходили до заміжжя, але, як тільки мої майбутні чоловіки часто стали спілкуватися з моєю мамою, залишали мене швидко. Вони через її характер просто йшли.

Жили ми скромно. Мама ніколи особливо працювати не любила, працювала на одній роботі, хоча отримувала небагато. Тому жили ми завжди бідно. До мене у неї завжди були в основному претензії, тому я як пішла навчатися у вищий навчальний заклад, так і поїхала від неї і відтоді не поверталася. Їжджу тільки в гості.

Так ось, в чому проблема. Вона вже постаріла. Пропрацювала багато років в сільському господарстві. Мені здається, город – це єдине, де вона любить працювати. Я ж кілька років тому вийшла заміж, у мене двоє дітей.

А нещодавно стала мама заводити зі мною розмови про те, що вона хоче, щоб ми з чоловіком і дітьми переїхали до неї жити. Вона дзвонить кожен день, скаржиться на самопочуття, на самотність. При цьому до мене переїжджати вона не хоче. Я живу в місці, вона живе в селі. Її там все влаштовує. Чиста екологія і її город. І ось, вона вже кілька разів висловлювала ідею, що варто нам з родиною до неї переїхати. У неї там рай, а у нас брудне місто і пластмасові овочі. Вона на своєму городі все смачне і свіже вирощує.

При цьому там немає роботи, особливо для чоловіка. Вона це чудово знає, але все одно нас туди кличе. До нас їхати не хоче. Мені шкода її. Я розумію, що це величезний егоїзм з її боку, щодня мене просити, щоб ми кардинально змінювали життя своє життя заради неї. Але з іншого боку, я пам’ятаю, як ми бідно жили. Як я мріяла побачити батька, і як було прикро, коли я дізналася, що вона одноосібно вирішила, що я без нього можу жити і краще нам не спілкуватися.

Я знаю, що у мами вже недобре самопочуття. Я розумію, що потрібно їй допомагати. Але як? До нас їхати вона не хоче, ми не можемо переїхати до неї. Я не знаю що робити. Я не хочу заради неї міняти життя, але мені шкода її. Невже діти зобов’язані доглядати за батьками і псувати життя на догоду їм?

Я з жахом уявляю, як вона буде жити з нами. Постійні причіпки і приниження з її боку.

Peдaкцiя може не пoдiляти дyмку aвтopа і нe нece вiдпoвiдaльнicть зa дocтoвipнicть iнфopмaцiї. Автор посту не є абсолютним експертом, або людиною, що не має права на помилку, тому чекаємо на ваші коментарі, у нас на сторінці.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *