Різне

«Що ти хочеш на день народження?» – «Смаженої картопельки, можна?» – запитав Сашка

Сашка був знаменитістю дитячого будинку. За його десять років, його забирали і повертали в дитячий будинок цілих п’ять разів. А тепер у нього вже і надія пропала, він уже дорослий, кому він такий потрібен.

Він пам’ятає найперший раз коли його забрали перші мама з татом. Тоді йому було майже два роки, мама була весела, сміхотлива і від неї пахло цукерками. Вона вдягала його в красиві костюмчики і водила в гості, показати свого рудого синочка, якого називала «моє сонечко».

Коли Сашкові виповнилося чотири роки, тато посадив його навпроти себе.

– Саша, у мене серйозна розмова до тебе, – сказав тато.

– Так, тату, – весело сказав, нічого не підозрюючи Сашка.

– Ми з мамою чекаємо дитинку, вона у мами в животику, – сказав тато.

– Круто, – зрадів Сашка.

– Так, круто, – сказав, відводячи очі тато, – але ми з мамою вирішили тебе відвезти назад, в дитячий будинок.

Сашка злякано подивився на тата.

– Це не надовго, Сашка, ми тебе через рік заберемо, – сказав тато.

Коли Сашку привезли в дитячий будинок, він біг по коридору за прийомними батьками, ревів і просив не залишати його. Але вони йшли до виходу і навіть жодного разу не озирнулися.

Другий раз був через півроку, після повернення. Сашка сидів у кабінеті директора і слухав, як Тамара Михайлівна пояснює новим батькам, що хлопчика недавно повернули прийомні батьки, що у дитини травма, з ним потрібно бути терплячим.

Нова мама на все згідно кивала головою. Через два тижні Сашку повернули в дитячий будинок.

– Він надто багато їсть, ми його не прогодуємо, – сказала колишня мама.

Сашка навіть не плакав, він всього лише попросив у нової мами смаженої картоплі, яку дуже сильно любив. На що мама закричала на нього, що він буде їсти те, що йому дають і поставила перед ним тарілку з вівсяною кашею. Сашка поколупав її і зміг з’їсти тільки пару ложок, каша була навіть не посолена.

Втретє повернули, тому що Сашка занадто мовчазний. У четвертий раз, бо не здатний до музики. У п’ятий раз, занадто багато хворіє.

Більше його не показували потенційним батькам. Боялися, що і так у хлопчика травма на все життя. Сашка з веселого, цікавого, перетворився в замкнутого і не балакучого хлопчика.

Він навіть не заздрив іншим хлопцям, коли їх забирали нові батьки, він все чекав, коли і їх повернуть, також як його.

Одного разу в їх дитбудинку, прорвало каналізацію і вони стали ходити в сусідню, районну школу.

У перший же день до Сашка підійшов хлопчик з класу, в якому він тепер вчився і запропонував дружити. Сашка здивувався, звичайно, але погодився. Друга звали так само як і його Сашком. Але вони вирішили, що один буде Сашком, а інший Саньком.

З цього дня вони стали не розлий вода, на уроках разом, на перервах разом, друг Санька проводжав його до дитячого будинку.

Як то раз Санька запросив друга до себе додому, пограти в приставку. Вдома була мама хлопчика, вона нагодувала хлопців. Весь час поки хлопці сиділи на кухні вона з жалем дивилася на дитбудинківського друга свого сина.

– Саша, якщо хочеш, можеш приходити до нас на вихідні жити, і з ночівлею залишатися, – запропонувала вона.

– Правда, можна? – здивовано підняв брови Сашка.

– Звичайно, – посміхнулася мама друга.

Цими ж вихідними він залишився в друг і в понеділок теж залишився на ніч. Директор дитячого будинку бачачи ситуацію, згнітивши серце відпустила Сашку до друга, але вирішила викликати жінку на розмову.

– Добрий день, мене звуть Тамара Михайлівна, я директор цього дитячого будинку, – представилася жінка.

– Добрий день, Світлана, мама Саньки, друга вашого Саші, – посміхнулася відвідувачка.

– Ви знаєте історію Саші? – запитала директор.

– Ні, а що не так? – злякано запитала Світлана.

– Справа в тому, що у Саші важка доля, він хороший хлопчик, добрий, веселий, чуйний, не примхливий, але його повертали з прийомних сімей п’ять разів, – пояснила директор.

– Який жах, бідна дитина, – притиснула руки до щік Світлана.

– Він сильно прив’язався до вашого сина, я, звичайно, рада цьому, але я боюся, так як скоро ремонт закінчиться і Саша почне ходити в нашу школу, і розлука з другом його травмує, – сказала директор, – я не знаю, що робити і як краще.

– Давайте, залишимо все як є, а коли він перейде вчитися назад, хлопці самі розберуться, я думаю, мій син уже не раз ходив до вас в дитячий будинок в гості, я думаю він і далі буде приходити до друга, – сказала Світлана.

– А хлопчик не заважає вам тим, що постійно живе, а тепер ще й ночувати приходить? – з побоюванням запитала директор.

– Ні, я ж сама запропонувала, – сказала Світлана.

Минуло півтора місяці, в школі дитбудинку зробили ремонт і Сашка почав ходити в неї. Але з другом все одно бачився щодня, або він до нього приходив після уроків, або один приходив до нього в дитячий будинок.

Через півроку Сашка став майже постійно жити вдома у друга і мама Саньки вирішила оформити над ним опіку.

– Знаєте, я відразу прийняла його як рідного сина, я без нього тепер уже і життя не уявляю, мені здається, що їх завжди було двоє у мене, – сказала вона директору дитячого будинку.

– Саша, а ти сам цього хочеш? – запитала Тамара Михайлівна у хлопчика, який сидів тут же в кабінеті.

– Так, тітка Свєта хороша, я хочу жити з ними, з тіткою Свєтою і Саньком, – сказав хлопчик посміхаючись.

– Це тобі подарунок на день народження, – посміхнувшись, сказала директор.

– У Саші день народження? – зраділа Світлана.

– Мені завтра одинадцять років буде, – серйозно відповів Сашко.

– Здорово як, а що ти хочеш на день народження? – запитала Світлана у хлопчика.

– Смаженої картоплі, можна? – сором’язливо запитав хлопчик.

– Звісно, цілу сковорідку, – засміялася Світлана і, взявши хлопчика за руку вийшла з кабінету.

Директор дитячого будинку дивилася їм услід і розуміла, що Сашка, нарешті знайшов свою маму.

За матеріалами

Peдaкцiя може не пoдiляти дyмку aвтopа і нe нece вiдпoвiдaльнicть зa дocтoвipнicть iнфopмaцiї. Автор посту не є абсолютним експертом, або людиною, що не має права на помилку, тому чекаємо на ваші коментарі, у нас на сторінці.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *