Різне

Вогняна дитина”. Історія хлопця, що вижив у ДТП з опіками 90%…

Серед двадцятирічних ви рідко знайдете тих, хто каже, що боїться життя більше, ніж смерті.

Але саме так почувається Алейшо Паз з Іспанії.

Коли йому було вісім, він отримав жахливі опіки – понад 90% поверхні тіла.

Відтоді його життя – це боротьба з постійним болем, вдень і вночі

“Гнів – ось що змушує мене вставати з ліжка щодня, – розповів хлопець BBC. – Гнів тримає мене. Змушує терпіти [життя], виривається назовні, коли я читаю реп і пишу музику”.

Алейшо Паз

Паз був у автоцистерні свого батька, що перевозила тисячі літрів дизельного палива. Вони потрапили у ДТП.

Він спав і прокинувся, коли все навкруги вже палало. Але хлопець дивом вижив.

Далі були довгі роки у лікарнях, десятки операцій, пересадка шкіри. І життя з болем, нічними кошмарами і гнівом – потужним гнівом.

Паз не любить публічні місця і людей, які його роздивляються. Він стає підозрілим. Йому важко відкритися.

Тому показово, що він погодився розповісти свою історію у документальному фільмі “Вогняна дитина” (El Niño de Fuego) режисера Ігнасіо Акконсіа.

Алейшо Паз викурює сигарету
Підпис до фото,Паз роками уникав людей та допитливих очей

Жити кілька років під прицілом камер – безумовно, некомфортно.

Але Паз просить глядачів “нічого” не чекати від його історії. Це не розповідь про самовдосконалення і не мотиваційна промова. Він просто показав реальність без фільтрів – своє сире “я”.

“Я не хочу, щоб люди вважали мене прикладом удосконалення. Я абсолютно нічого не подолав. Я терплю те, що повинен, щоб жити, як інші. Моя єдина сила – це терпіння”.

Алейшо Паз з кінорежисером Ігнасіо Акконсіа
Підпис до фото,Алейшо Паз з кінорежисером Ігнасіо Акконсіа

Паз каже, що так і не зміг пережити те, що сталося.

“Люди вважають мене сміливим, тому що я намагаюсь рухатися вперед, але це зовсім не так. Після аварії я боюся життя більше, ніж смерті.

Не можу забути ту ДТП. Під час пожежі я був притомний. Коли згадую, починаю відтворювати все в деталях. Це важко забути”.

Він мало спить, його мучать нічні жахи.

“Часто я зненацька прокидаюся серед ночі в холодному поту, у грудях шалено стукотить серце”.

“Я не впізнаю себе на дитячих фото”

Алейшо Паз до ДТП
Підпис до фото,Алейшо Паз до ДТП

Паз каже, що через ДТП ураження шкіри були глибші за епідерміс, тому на тілі утворилися шрами й рубці. Це повністю змінило його особистість.

“Я не впізнаю себе на дитячих фото, – каже він. – І я не про зовнішність. Чого я не можу мати – так це надії й бажання підкорити світ і бути щасливим”.

“Після аварії я одягнув лати і живу в них. Мене звати Алейшо, але це ім’я нічого про мене не розповість. Алейшо – ім’я того хлопчика, яким я був, а не дорослої людини, яким є зараз”.

Паз у лікаря
Підпис до фото,Паз вже багато років страждає від хронічного болю

Хоча йому приємно, що деякі люди, які подивились документальний фільм, кажуть, що його історія їм допомогла.

Паз каже, що спочатку йому не сподобалась назва фільму “Вогняна дитина”, яка згодом стала його прізвиськом.

Але потім він звик – допомогли глядачі.

“Коли люди приходять і дякують, хочете ви цього чи ні, але це має ефект, – визнає він. – Коли так багато компліментів, я іноді забуваюсь і обманюю себе. Навіть починаю думати, що моє життя може налагодитись.

Але потім повертаюсь до реальності й кажу собі: давай, чувак, прокидайся. Нічого не змінилось. Втім, приємно думати, що після знайомства зі мною люди почуваються краще”.

“Музика дає мені надію”

Алейхо Пас та репер Айзек Реал "Чака"
Підпис до фото,Паз каже, що музика – це його “сховище” і “повітря”

“Мені не потрібно, щоб все було добре. Я не знаю, як це – [коли все добре], я не звик до цього. Я почуваюся сильнішим, коли прокидаюсь у поганий день, тому що тоді мною рухає гнів”, – каже Паз.

“Щодня у мене болить живіт або щось інше, і це повертає мене на землю. Скільки б люди не казали, що все буде добре, для мене це не так”.

Але я, “звичайно, боротимусь далі”, додає він.

Паз розповів, що “підсів” на музику завдяки ексчемпіону з боксу, в’язню і реперу Ісааку Реалу на прізвисько “Чака”, якого Паз вважає своїм наставником.

“Музика – це моє сховище, моє повітря, – каже він. – У мене є ще трохи надії, є мета і щось, чого чекаєш з нетерпінням. Але я не вважаю себе співаком і не прагну жодних вершин у музиці”.

“Раніше я долав свій гнів, ламаючи стіни, – тепер я роблю це, коли пишу пісні”.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!

Джерело:www.bbc.com

Peдaкцiя може не пoдiляти дyмку aвтopа і нe нece вiдпoвiдaльнicть зa дocтoвipнicть iнфopмaцiї. Автор посту не є абсолютним експертом, або людиною, що не має права на помилку, тому чекаємо на ваші коментарі, у нас на сторінці.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *