Події

ЗАХИЩАВ НАШ СПОКІЙ!ТЕПЕР ВІДЛЕТІВ АНГЕЛОМ В НЕБО!Вічна пам’ять полеглим за Україну.

Сержант, військовослужбовець 36-ї окремої бригади морської піхоти ім. контрадмірала Михайла Білинського.

Народився 1993 року в селі Кам’яний Міст Первомайського району Миколаївської області.

Працював на СТО, любив подорожі. Про військо навіть не думав… До одного випадку.


“Якось заскочив до дядька, він якраз збирався на риболовлю з товаришем. Дядьків друг служив офіцером у місцевому військкоматі. Побачив мене і каже: “Слухай, хлопче, ти такий спортивний, ведеш активний спосіб життя… Не хочеш послужити у війську? Я тебе так і бачу якимось спецпризначенцем!” Офіцер дав мені диск із роликом. Я подивився і вирішив, що варто спробувати. Отакий збіг обставин”, – розповідав Володимир незадовго до загибелі кореспонденту військової агенції АрміяInform.

Після навчального центру хлопець потрапив служити в Крим, кулеметником у гірсько-піхотний батальйон. І, як і полеглий разом із ним Михайло Старостін, не зрадив присязі, після окупації вийшовши на материкову Україну.

У своєму останньому в житті інтерв’ю він зізнавався, що й досі мріє очистити півострів від окупантів і піти у гори разом із сім’єю.

“Росіяни боялись, що хтось із нас не стримається і відкриє вогонь на ураження. Цей страх читали в їхніх очах, попри всю браваду. Наш батальйон саме повернувся з навчання. Рівень підготовки особового складу, злагодженість підрозділів, бойовий дух – все було на висоті. Але, можливо, забагато було військової бюрократії, не вистачало ініціативи й рішучості. До того ж велика кількість зрадників у вищих ешелонах командування. Поки наш батальйон тримав оборону, деякі представники вищого командування цілували триколор, стояли в черзі за москальською формою і водили кацапів у баню. Тьфу, гидота…” – пригадував Володя події весни 2014-го.

Після виходу з Криму їхній батальйон переформували й відправили воювати на Приазов’я. Так склалося, що всі його ротації на передову були саме на цей напрямок…

Позивний Піндос Володя отримав після того, як наприкінці 2015 року повернувся з Литви, де у школі інструкторів навчався бою в місті. “Наш старшина підійшов до мене і каже жартома: ну, все, Вовчику, ти пройшов школу НАТО, тепер ти як універсальний солдат і Рембо водночас. Буду тебе називати Піндосом”. Відтоді і причепилось”, – поділився історією морпіх.

Він дуже любив дружину та маленьку донечку, мріяв у відпустці хоч на кілька днів поїхати з ними на природу з наметами…

Володимир Бондарюк загинув від ворожої кулі разом зі старшим сержантом Михайлом Старостіним 30 жовтня поблизу Водяного Волноваського району Донецької області.

Поховали морпіха у Кам’яному Мості.

Залишилися батьки, брат, дружина і донька

джерело

Peдaкцiя може не пoдiляти дyмку aвтopа і нe нece вiдпoвiдaльнicть зa дocтoвipнicть iнфopмaцiї. Автор посту не є абсолютним експертом, або людиною, що не має права на помилку, тому чекаємо на ваші коментарі, у нас на сторінці.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *